Ономастика – наука про власні назви

Власні назви є предметом дослідження науки, яка називається ономастикою.

«Ономастика (грец. оnomastike – мистецтво давати імена) розділ мовознавства, що вивчає власні назви, їх будову, системну організацію, функціонування, розвиток і походження».               

Порівняно з іншими науками, вона є досить молодою, а тому багато аспектів залишається не з’ясованими.

За напрямками дослідження ономастику прийнято розділяти таким чином:

·        Описова ономастика, яка дає об’єктивний фундамент ономастичних дослідів, загальний філологічний аналіз і лінгвістичну інтерпретацію зібраного матеріалу;

·        Теоретична ономастика – вивчає загальні закономірності розвитку і функціонування ономастичних систем;

·        Прикладна ономастика зв’язана з практикою присвоєння імен, яка дає практичні рекомендації картографам, біографам, юристам;

·         Ономастика художніх творів, яка складає розділ поетики;

·        Історична ономастика – вивчає історію виникнення імен і їх відображення в іменах реалій різних епох;

·        Етнічна ономастика – вивчає виникнення назв етносів і їх частин в зв'язку з іменами інших типів, еволюцію етнонімів з іменами інших типів, еволюцію етнонімів, які призводять до виникнення топонімів, антропонімів, зоонімів, зв'язок етнонімів із назвами мов (лінгвонімами).

За об'єктом дослідження ономастика поділяється на:

·        Топоніміку (наука про географічні назви);

·        Антропоніміку (наука про власні імена людей);

·        Космоніміку (наука про назви зон космічного простору, небесних тіл);

·        Теоніміку (вивчає назви божеств);

·        Зооніміку (вивчає клички тварин);

·        Ергономіку (наука, яка комплексно вивчає особливості виробничої діяльності людини в системі «людина-техніка-довкілля» з метою забезпечення її ефективності, безпеки і комфорту);

·        Хрононіміку (займається вивченням назв відрізків часу, пов'язаних з історичними подіями);

·        Хрематоніміку (вивчає власні імена предметів матеріальної культури).

Також у мовознавстві ще виділяють такі розділи ономастики, як етноніміка (вивчає назви етносів) і поетична ономастика (вивчає функціонування власних назв у поетичних творах).

Основними розділами ономастики прийнято вважати топоніміку й антропоніміку.

У цій роботі нас найбільше цікавить предмет дослідження антропоніміки, тому основну увагу акцентуємо саме на цій науці.

Отже, «антропоніміка – розділ ономастики, який вивчає антропоніми (власні назви людей, по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми) ». «Вона досліджує особливості утворення антропонімів, основні принципи номінації людини, шляхи переходу апелятива в антропоніми, і навпаки, хронологічні характеристики антропонімів, їх зміни в часі, виникнення різних форм найменуваннь людини, словотвір різних класів антропонімів, функціонування тих чи інших антропонімів у мові на різних хронологічних зрізах. Антропоніміка також вирішує суто практичні питання: правопис антропонімів, передача їх іншими мовами».

Матеріали ономастики використовують різні науки, зокрема такі, як: історія, археологія, етнографія, географія та інші. В свою чергу, ономастика користується даними цих наук.